Після
закінчення в 1900 р інженерного, факультету Цюріхського політехнічного інституту
він для заробітку влаштувався працювати в патентне бюро в Берні, оскільки не
любив педагогічної діяльності. Тут він
провіряв патентні заявки. Паралельно вів наукову роботу, головним чином в області
фізики.
Серед його робіт були і
роботи по теорії відносності, які виникли з інтенсивно розвиваючогося тоді
вчення про електромагнітне поле, що спиралося на рівняння Максвелла. Ці
дослідження вели такі видатні вчені, як Лоренц, Пуанкаре, Мінковський і ін.
Одне з основних протиріч, яке тут виникало, можна описати наступним простим
шляхом.
Поширення електромагнітних
хвиль, до робіт Ейнштейна, було прийнято вважати що відбуваються в світовому ефірі.
При цьому, звичайно, виникало природне запитання: по відношенню до чого світовоий
ефір знаходиться в спокої? Якби це
питання можна було вирішити експериментально, то відкрилася б можливість знайти
абсолютну швидкість руху в світовому просторі. Експериментальні дослідження
приводили до протиріччя. З одного боку, згідно дослідам Фізо, світовий ефір
рухається по відношенню до спостерігача. Знамениті експерименти Майкельсона і
Морлі призводять до зворотних результатів. Це протиріччя Ейнштейн вирішив
простим логічним шляхом. Якщо світовий ефір одночасно рухається і знаходиться в
спокої, то він, як матеріальне середовище, в природі не існує, тому
електромагнітні процеси просто є властивостями простору і визначаються
відносним рухом об'єктів. Дивно, ефіру не має, але слово залишилось і вживається частенько.
Хоча такий підхід і вніс
істотно нове в розуміння електромагнітних процесів, як, наприклад, залежність
маси від швидкості, нова інтерпретація поняття часу, вченими сприймалася з
великими труднощами. Ця
створена Ейнштейном теорія отримала назву «теорії відносності».
