Принцип Гейзенберга.

Принцип Гейзенберга

   З тим, що світло і частинки мають одночасно хвильові, і корпускулярні властивості, багато фізиків довгий час не могли змиритися. Їм здавалося, що в цьому дуалізмі міститься щось, що суперечить теорії пізнання. Особливо нетерпимим здавався  вченим принцип Гейзенберга.

Це найважливіше положення фізики мікросвіту встановлює межі придатності корпускулярного аспекту будь-яких явищ, пов'язаних з рухом частинок речовини. Принцип Гейзенберга записується в такій формі: ΔХΔV> h / m 

Тріод

 Від іскрових радіостанцій було важко, якщо не неможливо, отримати великі потужності: нагрівався розрядник. Їм на зміну прийшли, вольтова дуга і машина високої частоти. Підрахунок потужності пішов на сотні кіловат.
Однак справжню революцію в радіозв'язку, яка дозволила перейти від радіотелеграфії до передачі людської мови і музики, принесло використання електронної лампи.
  У жовтні 1904 року англійський інженер електрик Джон Флемінг (1849-1945) показав,

Олександр Степанович Попов і прийом електромагнітних хвиль.

    Незручність системи Олівера Лоджа полягало в тому, що когерер тут же виходив з ладу. Потрібно було придумати спосіб, яким чином повертати зчеплену  стружку до свого попереднього стану, і до того ж придумати таку схему, щоб струшування відбувалося б «само собою».

Ось це завдання і вирішив Олександр Степанович Попов. Він перепробував багато

Олівер Лодж і трубка Эдуарда Бранлі.

  Восени 1894 в англійському журналі «Electricion» з'явилася стаття відомого фізика Олівера Лоджа, який повідомив про те, що резонатор Герца можна вдосконалити, якщо використовувати трубку Эдуарда Бранлі. Французький вчений Едуард Бранлі вивчав провідність металевої стружки. Він виявив, 

Пауль Кііппінг і Вальтер Фрідріх

  Коли присутні вислухали цю промову Лауе, вони вирішили провести на інший же день дослід - подивитися, що робиться з рентгенівськими променями після проходження їх через кристал кухонної солі або яку-небудь іншу кристалічну речовину. За такий дослід взявся молодий фізик Пауль Кііппінг.
  На другий же день він приступив до роботи, але, на жаль, він розташував фотографічну пластинку не так, як слід було, і після декількох годин експозиції він нічого на ній не отримав (йому хотілося змусити рентгенівські промені відбитися від кристала і згорнути під прямим кутом, але цього вони насправді не роблять). Тоді інший фізик - Вальтер Фрідріх, - працював в сусідній кімнаті, прийшов до Кііппінгу на допомогу і поставив

Макс фон Лауе і рентгенівські промені

  Довгий час фізики сперечалися про те, що ж являють собою ці таємничі промені Рентгена. Врешті-решт вони прийшли до висновку, що рентгенівські промені - це електромагнітні хвилі такого ж роду, як промені видимого світла, з тією лише різницею, що вони мають у багато разів меншу, довжину хвилі.

  Найбільш повне підтвердження ця здогадка отримала в чудовому явищі, яке було відкрито в 1912 році. 

Ленард і Рентген

 У 90-х роках позаминулого століття дуже багато фізиків вивчали чудові властивості катодних променів. При цьому робилися цікаві відкриття. Так, наприклад, німецький фізик Ленард відкрив спосіб вивчати катодні промені поза розрядної трубки. Для цього він зробив у скляній стінці трубки «віконечко» для катодних променів, тобто отвір, закритий металевим листиком, дуже тоненьким, але все ж здатним витримувати атмосферний тиск. Через це віконечко він випустив з трубки катодні промені назовні і зумів їх вивчати в повітрі. Зауважимо, що повітря виявляється не дуже «прозорим» для катодних променів: пробігши в повітрі кілька сантиметрів, електрони зупиняються, - очевидно, внаслідок зіткнень з атомами газів, з яких складається повітря.

  Ще більш чудове відкриття судилося зробити іншому, німецькому фізику - мюнхенському професору Вільгельму Конраду Рентгену.

Джонстон Стоні ,Герман фон Гельмгольц і поняття "електрона"

 Роботи Фарадея, по вимірюванню заряду, що проходить через електроліт, дали можливість  все це дуже легко перевести на мову атомів. Але вперше це зробив не Фарадей, а ірландський фізик Джонстон Стоні (вперше запропонував термін «електрон»)  в 1874 році, через сорок років після Фарадея. 

  Ще більш ясну форму надав цим міркувань знаменитий німецький фізик Герман фон Гельмгольц, який в 1881 році прочитав в Лондоні, в Королівському інституті, лекцію, присвячену пам'яті Фарадея. У цій лекції він дуже чітко висловив

Вільям Крукс і його трубка

 У 1874 році геніальний англійський учений Вільям Крукс (винахідник спінтаріскопа - приладу для візуального спостереження швидких альфа частинок) прочитав в Шеффілді доповідь під назвою «Промениста матерія, або Четвертий стан речовини», в якому висловив сміливу гіпотезу про те, що катодні промені являють собою потік матеріальних частинок що рухаються з колосальною швидкістю і заряджених негативною електрикою. Ці частинки, на думку Крукса, входять до складу кожного хімічного атома. Таким чином, вони являються «осколками» атома, який, отже, не може вже вважатися «неподільним» в звичайному вузькому сенсі цього слова. Висловивши цю гіпотезу,

Ейнштейн і світовий ефір

    Після закінчення в 1900 р інженерного, факультету Цюріхського політехнічного інституту він для заробітку влаштувався  працювати в патентне бюро в Берні, оскільки не любив педагогічної діяльності. Тут він провіряв  патентні заявки. Паралельно вів наукову роботу, головним чином в області фізики.

   Серед його робіт були і роботи по теорії відносності, які виникли з інтенсивно розвиваючогося тоді вчення про електромагнітне поле, що спиралося на рівняння Максвелла.        Ці дослідження вели такі видатні вчені, як Лоренц, Пуанкаре, Мінковський і ін. Одне з основних протиріч, яке тут виникало, можна описати наступним простим шляхом.

Жан Перрен

    За допомогою емульсії гуммігута Жан Перрен поставив крапку у  суперечці між прибічниками і супротивниками існування атомів , перемогою прибічників атомної теорії. І нині ми можемо з упевненістю стверджувати, що усі речі на світі - і вода, і камені, і рослини, і тварини, і повітря, і залізо, і т. д., і т.' д., же т. д.- усе це складається з найдрібніших, невидимих нами атомів. Робота Перрена вивчається в середній школі і є відомю учням.

Зігмонді і Сведберг

  

Коли Ріхард Адольф Зігмонді (Жігмонді) винайшов свій ультрамікроскоп і зміг спостерігати нікчемні частки золота в колоїдному розчині (діаметр часток менше мільйонної долі сантиметра), то броунівський рух цих часток виявився таким швидким, що вийшло якесь суцільне мигтіння: частки рухалися з такою швидкістю, що їх іноді вдавалося бачити тільки в точках повороту їх шляху, де швидкість дещо зменшувалася. Жігмонді описує перше враження так: «Це якесь безперервне стрибання, скакання, зіткнення». 

Бодашевський і Карбонель.

   У 1881 році польський фізик Лукаш Юліан Бодашевський , уроженець Львова ,показав що броунівський рух відбувається і в газах, а не тільки в рідинах. Для того, щоб спостерігати броунівський рух, він розглядав при бічному освітленні мікроскопічні частинки, що утворюють тютюновий дим. Крихітні частинки вугілля, з яких складається дим, танцювали на всі боки абсолютно так само, як тверді частинки, що спостерігалися Роберто Броуном в рідині.

     Та мусимо дати належне людині яка вказала на справжню причину броунівського руху  - 70-ті роки минулого століття - бельгієць Карбонель. Його пояснення, геніальне по своїй простоті, полягає в наступному: мікроскопічні частки рухаються тому, що вони зазнають поштовхи з боку невидимих молекул і атомів рідини, що оточує їх. Розглядаючи рух броунівських частинок, ми отримуємо деяке уявлення про те, як рухаються невидимі молекули рідини, абсолютно так само, як ми дізнаємося про хвилювання на морі, коли, стоячи далеко від берега, бачимо гойдання човна, що кидається хвилями на всі боки. 

Луї Жорж Гуї і броунівський рух.

 Буває , що чоловік, який описує, відкриває важливість або більш докладно досліджує фізичний закон, опиняється в тіні. Так сталося і з французом Луї Жоржем Гуї. Саме він дав визначення броунівського руху У другій половині XIX століття броунівський рух детально досліджував французький фізик Гуї. Він виконав цілий ряд дослідів, які переконали його в тому, що причина броунівського руху прихована в самій рідині.

Атомістичне вчення і філософія.

   В ті часи атомістичній теорії бракувало багато чого,  уявлення про атоми були  не конкретними. Тому Артур Шопенгауэр запевняв у своєму творі "Світ як воля і представлення", що хімічні атоми Берцеліуса є лише формою вираження тих відносних кількостей, в яких речовини вступають один з одним в хімічні сполуки; тому слід вважати атоми, по суті, лише арифметичними поняттями, лише "розрахунковими одиницями." 

Бенджамин Томпсон - Румфорд і теплота.

Хоча ця людина займалась різними справами, від картоплі до  «теплорода», саме їй судилось знайти вірний підхід до трактування теплоти.

    У 1798 році деякий Бенджамин Томпсон, американець, авантюрист, що раніше бився на стороні Англії під час війни за незалежність Сполучених Штатів, а згодом поступив на службу до баварського короля, від якого він отримав титул графа Румфорда, спостерігав в мюнхенському арсеналі свердління гарматних жерл. Свердління супроводжувалося виділенням дуже великої кількості тепла. Коли Румфорд занурював просвердлювану металеву болванку разом з працюючим в ній свердлом у воду, то вода через дві з половиною години починала кипіти. Уражений  цим величезним виділенням тепла, Румфорд детально досліджував усі умови, при яких тепло виникає.

Ландау і Євген Ліфшіц

   Бажання передати свої знання іншим, особливо своїм учням, ще в Харкові зародило у Ландау ідею створення курсу теоретичної фізики, який тепер став широко відомою багатотомною працею Ландау і Ліфшіца.

Ландау і учні.

     Зі своїми учнями у Ландау встановлювалася сама дружня близькість в стосунках, ніякої зовнішньої форми поваги не існувало. Можна було без побоювання посміятися і пожартувати над Ландау, так само як він любив це робити з іншими.Потрапити в школу Ландау було нелегко. 

Кавендіш і закон Кулона

Після робіт Франкліна найбільш великим етапом в розвитку науки про електрику був перехід до кількісного опису електричних явищ. Це було зроблено Кулоном, і тільки в 1785 р. Усім добре відомо, як він на своїх крутильних вагах відкрив фундаментальний закон взаємодії електричних зарядів. Кулон знайшов, що сила взаємодії обернено пропорційна  до квадрата відстані між зарядами.

     Теоретичні роботи Гауса,  Лапласа, що послідували потім; Пуассона розвинули цей основний закон природи  в ту струнку теорію електростатичного поля, якою ми так широко користуємося в наші дні. Але в історії розвитку вчення про електричне поле існує одна порівняно мало відома сторінка, яка має відношення до фундаментальних робіт Франкліна і про яку цікаво нагадати. 

Ріхман і "громова машина"

Шановний друже! Бувають і трагічні сторінки в історії пізнання природи.

Особливо сумна доля Ріхмана. 

У своїх роботах Ріхман правильно вказував, що подальший розвиток експериментальних робіт Франкліна повинен йти шляхом знаходження кількісного опису явищ електризації. Знаходячи метод кількісного вимірювання заряду наелектризованого стержня, "громової машини", під час грози, Ріхман, щоб зробити кількісне вимірювання, необережно нахилився і приблизився занадто близько до провідника. Він був убитий наповал електричним розрядом в голову. Це сталося в 1753 р.