Коли Ріхард Адольф Зігмонді (Жігмонді) винайшов свій ультрамікроскоп і
зміг спостерігати нікчемні частки золота в колоїдному розчині (діаметр часток
менше мільйонної долі сантиметра), то броунівський рух цих часток виявився
таким швидким, що вийшло якесь суцільне мигтіння: частки рухалися з такою
швидкістю, що їх іноді вдавалося бачити тільки в точках повороту їх шляху, де
швидкість дещо зменшувалася. Жігмонді
описує перше враження так: «Це якесь безперервне стрибання, скакання, зіткнення».
Шведський фізик Теодор Сведберг (конструктор першої
ультра центрифуги), що вивчав після Жігмонді броунівський рух часток в
колоїдному розчині золота, придумав для усунення цього мигтіння наступний
спосіб: він відкривав поле зору ультрамікроскопа за допомогою моментального
фотографічного затвора, регулюючи тривалість того часу, впродовж якого затвор
відкритий, зменшуючи цей проміжок часу, можна, добитися того, що мигтіння
зникає, а при подальшому його зменшенні частки почнуть здаватися нерухомими, як
птах, що летить, на моментальному фотографічному знімку. Чим швидший броунівський рух, тим коротшим має бути той
проміжок часу, впродовж якого затвор відкритий.
І Сведберг знайшов зі своїх
дослідів у цілковитій згоді з тими теоретичними висновками, про які мивже
писали, - що при підвищенні температури колоїдного розчину доводиться
відкривати фотографічний затвор все більш коротший час для того, щоб
мигтіння припинилося.
